уявляю себе не людиною органом снігу

тим що йде тим що тане що сяє на сонці що є
і лягаю на дах на повіку на книжку на кригу
відчуваю уся кожну літеру так настає
перетворення вод безконечне у ритмі повторень
розмикання змикання поверхні жаске мерехтке
але я виростаю углиб мій невидимий корінь
весь дощенту живий починався зі слова яке

Марианна Кияновская
2014