Ось тепер своя є і в мене –
Це однойменний етюд
Аркадія Павлюка.
П’ятдесят третього п’ятого березня
Він іще до обіду
Спустився тихою вулицею
Харківського приватного сектору
Поміж білих, червоних будиночків,
Поставив на місці померлої на зиму грядки
Етюдник
І за якісь півгодини
Подарував мені смерть Сталіна:
цей мокрий
ще не розкислий сніг
це небо кольору ледь посинілого морозива
ці ріжки мазків парканів
ця хата сніжно-брудна
дерева що їхні гілки перетворюються на горобців
і прапори червоно-сині на кожному домі
з чубчиками чорних стрічок
спокійний застуджений подих
без трауру і зловтіхи
чергова перемога краєвиду
й ледь помітна фігурка
при паркані
зі словами „дивися, хто це там?”
За ці півгодини він, попри відлигу, змерз.
Зібрав етюдник. Зайшов і випив.
Швидко написав у правому кутку „А.П.”
Поставив малюнок до стінки.
Щось покопирсався
Серед скелетів підрамників у шафі.
Зачинив шафу.
Із даху хати
Бурулька впала
Комусь під ноги
В одну із перших
Противних холодних калюж.
Олег Коцарев
2009
Комментариев нет:
Отправить комментарий