Я не знаю названье деревьев и звёзд имена не знаю.

Я с трудом понимаю законы, что движут мою машину.
Если ехать всё время прямо, я знаю, — приедешь к краю
океана, где встречный ветер тугую несёт парусину.
До сих пор не могу понять, как же ходят они против ветра,
и не знаю, как чайки умеют висеть там, где волны дышат.
Иногда я зову имена живых, только нет ответа.
И тогда я шепчу имена ушедших — и что-то слышу.

***
Я не знаю імен дерев, зір імен не знаю.
Я не тямлю законів, що рухають двигунами.
Якщо їхати лиш вперед, я знаю, — досягнеш краю
океану, де шквал вітрила напне вітрами.
Не збагну, як човни долають вітри Господні,
як гойдаються в небі чайок чаїнки білі.
Називаю я імена живих, та мовчить безодня.
А тоді кажу імена померлих — і чую хвилі.

Игорь Курас,
пер. на украинский Марианна Кияновская
2014

я не знаю солодших місць

понад сад де хотіла вмерти
ти приходиш до мене гість
в сад уперше у сон вчетверте
і сорочка стає тісна
запах поту не страх а досвід
все пронизливіша весна
відчуває тебе на просвіт
раптом срібне і золоте
вислизає сльозою з вени
і з безодні росте святе
тіло вічнозелене
доки пташка гусне у рукаві
я збираю яблука в голові
ти ж даруєш яблукам і мені
письмена і пісні

Марианна Кияновская
2015

я дивлюсь на себе із вікна

вкладена в повітря між словами
дотик ніщоти іде війна
біль снігів не ставши островами
не зустрілись ти і я а ця
що навчилась убивати вмерши
стала теплим попелом лиця
і сьогодні скаменіла вперше

Марианна Кияновская
2015

прямоходіння з устя ріки і вгору

прямохотіння мати себе прозору
чаша містерій повна як тінь листка
я не зникома просто уже тонка
жили набухнуть кров потече із рани
стане повітрям тихе густе багряне
ти запитаєш хто я у тілі мови
я солонаве тепле щемке раптове

Марианна Кияновская
2015

форма очного яблука карта очного дна

днесь провокує пам’ять все ще живу та зриму
навіть оця остання перша в житті війна
не означає смерті - просто багато диму
білий скелет святковий повний стакан води
випитий і розбитий винесений убитий
кажуть тобі на сонці просто вставай і йди
куля - вона для того щоби тебе любити

Марианна Кияновская
2014

уявляю себе не людиною органом снігу

тим що йде тим що тане що сяє на сонці що є
і лягаю на дах на повіку на книжку на кригу
відчуваю уся кожну літеру так настає
перетворення вод безконечне у ритмі повторень
розмикання змикання поверхні жаске мерехтке
але я виростаю углиб мій невидимий корінь
весь дощенту живий починався зі слова яке

Марианна Кияновская
2014

поцілунок солоний бо я сльоза

поцілунок бездонний бо я гроза
поцілунок крилатий бо я пташа
вся жива трепетка душа
починається світло з його небес
починається щастя з його чудес
вітер серце навіщось збиває з ніг
серце тане горить мерехтить як сніг
або просто горить як сніг

Марианна Кияновская
2014

я тобі з дива і навздогін щаслива

я тобі музика і назавжди жива
вся безконечно зоряно мерехтлива
впіймана в тіло вивільнена в слова
вибух а потім радістю плоть від плоті
дихаєш знаєш бачиш на дотик теж
досвід радіється діється у польоті
майже у вічності отже уже без меж

Марианна Кияновская
2014